Chernihiv (Ukraine), 2017/03/11-13

#discoverukraine, #autotrip

Частина перша. Вступ, або «ніачьом».

Планування відпочинку за новою прогресивною методикою.

Життя – то дорога. Інколи пряма та легка, мов autobahn Köln - Frankfurt. Частіше – 228 кілометрів жаху «Одеса – Рені (на Бухарест)». Але завжди – цікава. І це цікаве – просто навкруги. Достатньо лише тримати очі широко відкритими…

Нас кличе у мандри дорога
Нам грає чарівна струна
бум бум бум ля ля бум ля ля бум ля
бум бум ля бум бум ля бум ля
(с) Мандри

Планувати відпочинок «на кілька днів», як на мене, найтяжче. Випадковий відпочинок дуже простий в реалізації - сів та поїхав. А там вже куди дорога заведе. Повноцінна відпустка також дуже проста – чітко знаєш, чого хочеш, і де це отримати. А ось вирваний з-поміж робочого процесу міжсезонний відпочинок 2-3 дні, коли спина в милі, а голова – в клопоті, це завжди жах. Хочеться і просто відпочити овочем, і щось цікаве дізнатись, і активно провести час, і книжку почитати. І не знаєш – в який бік світу бігти. Починаєш комбінувати. І так, і сяк. І туди, і сюди. І «недалеко», і «а поруч нічого цікавого». Так і цього разу – чи то до Одеси їхати («тавжесторазівтамбули»), чи до Житомира («ашотамдивиця). Чи знову до Львова у гастротур («таскікиможнаїсти»), чи бюджетно («можепростонадачу?»). І починається гра в «знайди чорну кішку в темній кімнаті». Наявний бюджет ділиться на кількість днів, множиться на кількість подорожуючих, ділиться на кількість цікавих POI по дорозі, віднімається вартість проживання та харчування, додається вартість відпочинків, ділиться на два (бо «щось дофіга виходить»), ділиться ще на чотири (бо «все одно дофіга»), додається вартість «запаски» (бо стара десь поділась, а без неї в дорогу не можна) додається корегування вартості бензину, множиться на загальний кілометраж подорожі, множиться на 2 на всяк випадок (бо щось точно забули), знову множиться на два (бо забули, що повертатись таки доведеться), множиться на вірогідність у місці призначення опадів і ще багато аналогічних математичних вправ. І ось коли остаточна цифра схожа більше на послідовність Фібоначчі, аніж на планування відпочинку, розумієш, що десь щось пішло не так. А я взагалі коли бачу цифри – мене нудить. Тим більше, коли їх багато і вони не піддаються логічному аналізу. Тоді вмикається режим «я втомився, треба лягти почитати книжку». І все! Проблему вирішено. Запланований відпочинок потихеньку переходить у незапланований. Основна його ознака, це згадати через тиждень увечері, що вранці треба виїжджати, а ти так і не визначився в який бік. А що у нас з незапланованим відпочинком? Все правильно – він простий у плануванні. Сіли та поїхали…

Напрямок – на Чернігів!

Частина друга. День перший, або «куди? туди!».

Дістатися Чернігова можна кількома шляхами – через Бровари або Вишгород. В часі різниця - невелика. Основа відмінність, це наявність і кількість на шляху туристичних місць. Дорогою через Вишгород можна погуляти Міжрічинським регіональним ландшафтним парком, а через Бровари – відвідати Козелець. Вирішено було їхати через Козелець. Трохи швидше, аніж через Вишгород, і парком першого дня гуляти не планували, оскільки погода тому зовсім не сприяла (доволі холодний вітер та прогнозовані опади).

Радіо грає веселу музику, колеса шелестять по асфальту, створюючи гарний настрій для подорожі. І як в такій ситуації проїхати повз «бульбашкову насолоду»? Ніяк )

Аж ось і Козелець.

Козелець відомий з XVII століття як укріплене місто, що входило до складу Речі Посполитої. Місто було центром Козелецької сотні Київського полку. Пізніше до Козельця переведено полкове управління Київського полку. Місто залишалось адміністративним центром полку до 1781 року.

І військова історія Козельця відчувається відразу. Прямо на кордоні міста мандрівника зустрічають руїни оборонної фортеці.

Нажаль, визначити час будівництва та історію ансамблю нашвидкуруч мені не вдалося, а вдаватися в ґрунтовні дослідження не було часу (і бажання, якщо чесно). Я особисто датую їх кінцем XVII – початком XVII століття. До речі, як для цього часу, будівля зберіглась дуже непогано. Вціліли і передні бійниці, де були розташовано оборонні гармати. І бокові проходи для швидкої ротації живої сили та забезпечення фортеці боєприпасами і їжею. І передній прохід для швидкого доступу до гармат для чистки стволів. Вміли, все ж таки, тоді будувати.

Ну, добре, поїхали далі.

Є в Козельці і своя площа слави воїнам-Козельчанам, що брали участь у Другій світовій війні.

Далі дорога пролягає повз Собор Різдва Богородиці збудований у 1752—1763 роках на замовлення родини Розумовських.

Собор відносять до найкращих архітектурних витворів XVIII століття в Україні та тогочасній Російській імперії. Собор споруджено на замовлення графині Наталії Розумовської. Споруда двоповерхова. На першому поверсі знаходиться усипальниця Адріана і Наталії Розумовських, на другому – власне собор.

Якщо ж огляд пам’яток архітектури не входить у плани відпочинку – Козелець може запропонувати відпочити «музично» - у клубі «Торнадо».

Є навіть дискотека «для тих, кому за 30».

Оскільки в Козельці ми були вдень, то ж вирішили таки повернутись до огляду історичної частини міста. На тій же вулиці, що і Собор Різдва Богородиці, знаходиться Вознесенська церква, збудована у 1866–1874 роках.

На сьогодні в приміщенні храму знаходиться музей історії ткацтва Чернігівщини, де представлені зразки святкового одягу, ткацькі верстати, вироби з дерева та кераміки, а також багато інших цікавих історичних цікавинок.

На центральній площі розташовано будинок районної ради та адміністрації - апогей містобудування часів СРСР за архітектурною цінністю.

Трохи далі розташувалась Козелецька гімназія №1.

В Козельці є ще багато цікавих місць, які можна відвідати. Серед них Кам'яниця Дараганів, Миколаївська церква, будинок полкової канцелярії, де зараз розташована центральна районна бібліотека, та інші. Але шлунок вже почав переварювати власну печінку, то ж подальше знайомство було вирішено відкласти на наступний раз. І за старою доброю традицією – швидкий перекус на АЗС.

Оскільки цього разу відпочинок вирішено було провести змішаного типу, оглядово-лінивого, то тримаємо курс на базу, з якою і будемо здійснювати наші подальші «туристичні вилазки». За основу такої бази обрали спа-готель Шишкін в кількадесять кілометрів за Черніговом.

Спочатку широка асфальтована дорога переходить у другорядну, але все ще з хоч якимось натяком на асфальт

А далі зникає і він, і далі до готелю веде така собі ґрунтова стежка. Готель знаходиться посеред соснового лісу на деякій відстані від цивілізації, тому дійсно може бути охарактеризований як ЕКО.

Цього разу наш транспорт взагалі не був пристосований для пересічної місцевості, і постійно натякав про це прямою віддачою рельєфу дороги прямісінько в хребет. Але ми стійко витримали ці натяки і нарешті дісталися бази.

Від самого початку готель повністю виправдовує свою назву, оскільки шишки там скрізь. І під ногами, як частина рельєфу, і над головою, як елемент декору.

Кінь нагодований, нумо й самі відпочивати…

Частина третя. День другий, або «незнайоме знайоме».

В Чернігові я був багато разів. Але все, що знаю про місто – тільки з історії факультативу в школі. Окрім того, що, за однією з легенд, місто отримало назву на честь чорних (темних) лісів, якими було оточено місто. Wikipedia підказала, що впродовж своєї історії Чернігів був одним з головних осередків політико-економічного та соціально-культурного життя українців, славиться своїми пам'ятками часів Київської Русі і Чернігівського князівства, а також Гетьманщини і козацького Чернігівського полку.

То ж було вирішено не марнувати час, і залучитись допомогою досвідченого екскурсовода. За підказками друзів, найкраще замовляти екскурсію у спеціалістів з Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», що знаходиться на території Дитинця в будівлі Чернігівського колегіуму – одному з найстаріших середніх навчальних закладів України, заснованому у 1700-му році - за адресою вул. Преображенська, 1.

Забігаючи наперед скажу, що екскурсія дійсно була чудова, насичена історичними фактами і, при цьому, цікава, а не нудна, як інколи буває. Тому фото буде мало, оскільки вуха й очі працювали на всі сто відсотків, не залишаючи часу на фото. Кому цікаво – всі фото є в мережі. Але все одно раджу поїхати і побачити все на власні очі і почути на власні вуха. Далі – просто кілька фото.

Серед експонатів однієї з експозицій є унікальна картина. Мабуть всі пам’ятають переливні календарики часів СРСР, на яких, в залежності від кута огляду, відображалось різне зображення. Ось ця картина, швидше за все, й надихнула розробника календариків.

Також серед експонатів є цікаві печатки, вирізані з різних порід дерева.

Экскурсія включала в себе як, власне, сам Дитинець, так і розташовані неподалік пам’ятки історії та архітектури.

Печерний комплекс Антонієві печери та наземна споруда того часу - Іллінська церква.

На сьогодні печерний комплекс – це система підземних храмів, поховальних ніш в мурах та галерей загальною довжиною близько 350 метрів.

З Троїцької дзвіниці

відкривається чудовий краєвид на місто та, власне, на сам Троїцько-Іллінський монастир.

Але піднімаючись та спускаючись сходами - будьте обережні. Час та відсутність належного догляду роблять свою справу.

На території Єлецького Свято-Успенського монастиря розташувались дзвіниця, усипальниця Якова Лизогуба, могила Ігуменії Амвросії та Петропавліська церква.

А відразу за ворітьми – будівництво. Так би мовити буде room with view.

Враховуючи інформаційну насиченість, прохолодну температуру та вимоги шлунку до «трещосьпопоїсти», на цьому огляд власне самого Чернігова вирішено було припинити, аби було що ще подивитись наступного разу.

Подякувавши екскурсоводу, зайнялись пошуками місця, де ж у Чернігові смачно годують туристів. І знову ж друзі підказали гарне місце – дім Пива та М’яса «Хряк», розташований по вул. Київська, 12.

Хряк зустрічає туристів цікавим екстер’єром,

веселим інтер’єром, з підвішеними до стелі тазиками,

та смачними стравами і напоями. Враховуючи, що на дворі Великий піст, нас зустрічало пісне меню.

Після задоволення шлунку, повернення на базу пройшло швидко й без особливих пригод. Надворі ще світло, то ж вирішено було трохи погуляти територією.

До речі, як у будь-якому нормальному цивілізованому готелі для паління відведено окремі місця. В готелі Шишкін таке місце також є. І що мене дійсно порадувало, так це те, що протягом всього часу я не бачив там жодного курця. Чи то дійсно українці стали менше палити і взяли курс на здоровий спосіб життя, чи то просто ховалися… Хтозна… Сподіваюсь, що таки перше.

Трохи померзнувши – швидко грітися та ласувати результатом кропіткої праці пивоварів.

А за вечерею Шишкін пригостив смачною наливкою, яка, фактично, й поставила жирну крапку на цьому дні і змусила швиденько йти спати.

В кого ніженьки болять -
В ліжко швидко ті біжать
Трохи темно вже надворі
Й очі сплять вже мимоволі…
(c) я

Час до сну, адже на завтра заплановано відвідати перлину, як на мене ,Чернігівщини – Георгіївську церкву у Седневі. Все, спати…

далі буде…